 | Батицький Павло Федорович (1910-1984) народився у Харкові. Радянський воєначальник, маршал Радянського союзу (1968). Герой Радянського Союзу (1965). Головнокомандувач військами протиповітряної оборони СРСР. Звання Героя Радянського Союзу удостоєний за успішне командування стрілецьким корпусом Червоної Армії під час форсування Дніпра в районі м. Черкас у листопаді – грудні 1943 року. Ім’ям П.Ф. Батицького названі вулиці в м. Харкові та Черкасах. Бронзове погруддя П.Ф. Батицького встановлено на гранітному постаменті на території школи № 31 у Черкасах. |
 | Ощепков Андрій Іванович (1922-1943) – командир відділення мотострілецького батальйону 10-ї гвардійської механізованої бригади 5-го гвардійського механізованого корпусу 5-ої гвардійської танкової армії Степового фронту, гвардії старший сержант, Герой Радянського Союзу. 4 серпня 1943 року із групою розвідників проникнув у тил німецької армії біля с. Буди (Харківський район). У бою розвідувальною групою було вбито близько 50 німецьких солдатів і знищено 5 ворожих вогневих точок. А.І. Ощепков у сутичці з супротивником одержав поранення, потім кинувся на амбразуру ворожого дзоту та загинув. Ім’ям А.І. Ощепкова названа вулиця в м. Харкові. |
 | Широнін Петро Миколайович (1909-1968) – гвардії лейтенант, командир взводу 78-ї стрілецької гвардійської дивізії, яка перегородила шлях наступаючим гітлерівцям біля с. Таранівки Зміївського району Харківської області. Герой Радянського Союзу. 2 березня 1943 року взвод лейтенанта П.М. Широніна, виконуючи бойове завдання, зайняв оборону на залізничному переїзді біля с. Таранівки. Протягом 5 днів до підходу основних сил взвод утримував позицію. 5 березня 1943 року гітлерівці кинули на позиції взводу 35 танків і бронемашин. У важкому бою взвод під командуванням П.М. Широніна утримував позицію, знищивши 16 танків і більше 100 солдатів противника. Бійці взводу, жертвуючи собою, кидалися з гранатами під німецькі танки. Лейтенант П.М. Широнін був важко поранений у цьому бою. У с. Таранівці та с. Соколово встановлені пам’ятники героям-широнінцям. Їхнім іменем названо вулицю в Харкові та автономний траулер-морозильник. Ім’я П.М. Широніна носить вулиця в м. Кірові. |
 | Танкопій Іван Олексійович (1902-1943) – полковник, командир 17-ї стрілецької бригади військ НКВС Південно-Західного фронту. Під час боїв за м. Харків полковник І.О. Танкопій самовіддано керував важкими вуличними боями бригади. Нехтуючи небезпекою, він особисто керував частинами, що вели бої на найбільш небезпечних напрямах, і своєю безстрашністю надихав бійців та командирів. У ніч на 16 березня 1943 року відважний комбриг зумів об’єднати частини й підрозділи 17-ї стрілецької бригади військ НКВС у районі тракторного заводу, зайняти міцну оборону і протягом трьох діб відбивати атаки гітлерівців. Полковник І.О. Танкопій був поранений, але продовжував керувати боєм. Друге поранення виявилося смертельним. Полковнику І.О. Танкопію присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. Його ім’ям названа вулиця м. Харкова. |
 | Крячко Дмитро Опанасович (нар. 1924 року) – розпочав бойову діяльність у вересні 1941 року, ставши разом з 18 однокласниками на захист Батьківщини. Пройшов Велику Вітчизняну війну рядовим солдатом, стрільцем, автоматником, танковим десантником, бронебійником, брав участь у Барвінківсько-Лозівській операції. Учасник кровопролитних боїв у с. Таранівці та с. Соколово Зміївського району Харківської області. Нагороджений чотирма орденами, у тому числі орденом Трудового Червоного Прапора, Великої Вітчизняної війни І ступеня, «За мужність» і «За заслуги» ІІІ ступеня, медаллю ім. Академіка Глушка «За тривалу й наполегливу працю зі створення космічної техніки» і 36-ма медалями. Д.О. Крячко брав участь у першому Параді Перемоги 1945 року в Москві. З 2011 року – Почесний громадянин міста Харкова. |
 | Мєщанінов Олександр Іванович (1879-1968) – український медик, доктор медичних наук, професор; жив і працював у Харкові, понад 30 років очолюючи кафедру хірургії Харківського інституту вдосконалення лікарів. У роки Великої Вітчизняної війни був головним лікарем 9-ї харківської лікарні. За час окупації Харкова колектив лікарні під його керівництвом вилікував понад 2 000 поранених. Багатьох юнаків і дівчат урятував від відправлення до Німеччини. Брав участь в організації спеціального лазарету в таборі для військовополонених у м. Харкові. На честь професора названо провулок у м. Харкові, де розташована лікарня № 9, а лікарні швидкої невідкладної допомоги присвоєно ім’я О.І. Мещанінова. |
 | Людвіг Свобода (1895-1979) – чехословацький військовий і політичний діяч, президент ЧССР (1968-1975), генерал, Герой Радянського Союзу (1965), Герой ЧССР. У роки Другої світової війни був командиром 1-го чехословацького батальйону, який уперше вступив у бій із гітлерівцями в с. Соколово Зміївського району Харківської області. У ході Харківської оборонної операції спільно з радянськими частинами відбивав атаки ворога. У бою батальйон зазначив значних втрат, але показав високий моральний дух і бойові якості. Ім’ям Людвіга Свободи названий проспект у м. Харкові. |
 | Рибалко Павло Семенович (1894-1948) – радянський військовий діяч, маршал бронетанкових військ, двічі Герой Радянського Союзу. П.С. Рибалко командував 3-ю гвардійською танковою армією, яка відзначилася в Харківській наступальній та оборонній операціях 1943 року. Бюсти П.С. Рибалку встановлені на батьківщині героя, у с. Малому Історопі, та у Празькому пантеоні. Меморіальні дошки – у Москві та Харкові. Ім’я П.С. Рибалка до 1992 року носило Ташкентське вище танкове командне училище. |
 | Манагаров Іван Мефодійович (1898-1981) – радянський воєначальник, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу. І.М. Манагаров командував 53-ю армією, яка вперше відзначилася в боях за Харків. Обходячи м. Харків, війська армії успішно відрізали шляхи відходу харківського угрупування ворога на південний захід. Із 10-ти дивізій, котрі отримали звання Харківських, 7 діяли в складі 53-ї армії. У м. Єнакієвому, на батьківщині воєначальника, на Алеї Героїв установлена пам’ятна стела І.М. Манагарова. |
 | Слюсаренко Захар Карпович (1907-1987) – народився в м. Змієві Харківської губернії. Радянський танкіст, генерал-лейтенант танкових військ, двічі Герой Радянського Союзу. На фронтах Великої Вітчизняної війни з серпня 1941 року. До 1942 року командував танковим батальйоном на Південно-Західному, Брянському фронтах, потім до лютого 1944 року – 168-ю танковою бригадою на Сталінградському й окремим танковим полком на Ленінградському фронтах. З лютого 1944 року З.К. Слюсаренко – командир 56-ї гвардійської танкової бригади на 1-му Українському фронті. Гвардії полковник З.К. Слюсаренко на початку серпня 1944 року керував бригадою при форсуванні річки Вісла у боях за захоплення та розширення плацдарму на лівому її березі південніше м. Сандомира. |
 | Ахсаров Енвер Бімболатович (1915-1943) – майор, командир 227-го стрілецького полку 40-ї армії Воронезького фронту. Відзначився в ході Харківської наступальної операції. Його полк, долаючи наполегливий опір противника, забезпечив просування дивізії до Харкова. Уміло керуючи полком, виявив особисту хоробрість і відвагу. 15 лютого 1943 року ворог із переважаючими силами намагався тричі атакувати позиції полку майора Е.Б. Ахсарова, але всі атаки були відбиті. У третій і найбільш відчайдушній сутичці майор особисто в упор убив трьох гітлерівців і на очах в однополчан загинув від розриву ворожої міни. Йому посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Ім’ям героя названі вулиці в Харкові та на батьківщині – Владикавказі. У Харкові йому встановлено надгробний пам’ятник на Алеї Героїв (кладовище № 2), у рідному селі – бюст. У Харкові проводиться щорічний міжнародний турнір з вільної боротьби серед юнаків, присвячений пам’яті Е.Б. Ахсарова. |
 | Остащенко Сергій Михайлович (1924-2012) – народився в с. Бєловське Бєлгородської області. У Радянській Армії з 1943 року. У званні молодшого сержанта винищувально-протитанкового полку з 2 по 16 жовтня 1943 року підбив три танки, за що йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Брав участь у визволенні Харкова. Генерал-майор, був головою Харківського обласного комітету Міжнародної спілки ветеранів війни. Нагороджений орденами Леніна, Великої Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, Червоного Прапора, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги» тощо. Почесний громадянин Харківської області |
 | Отакар Ярош (1912-1943) – чехословацький солдат, командир 1-ї роти 1-го окремого чехословацького піхотного батальйону в складі 25-ї гвардійської стрілецької дивізії 3-ї танкової армії Воронезького фронту, надпоручик (капітан, посмертно); перший з іноземних вояків, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 8 березня 1943 року батальйон прийняв перший бій із німецько-фашистськими військами біля с. Соколово Зміївського району Харківської області. У ході бою бійці роти Отакара Яроша підбили 19 танків і 6 бронетранспортерів з автоматниками. Було знищено близько 300 солдатів і офіцерів противника. Під час бою командир був двічі поранений, але продовжував керувати ротою і вести вогонь по наступаючому супротивникові. У ході бою О.Ярош зірвав з поясу зв’язку гранат і кинувся до німецького танка, що прорвався. Чергою танкового кулемета він був убитий. Ім’ям Отакара Яроша названа вулиця в м. Харкові. |
 | Бакулін Іван Іванович (1900-1942) –керівник підпільного Харківського обкому КП(б)У в роки війни. Під його керівництвом було проведено ряд диверсій у місті, поширювалися листівки. У червні 1942 року був заарештований гестапо. Після катувань помер у тюремній лікарні. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ім’ям І.І. Бакуліна названа вулиця в м. Харкові. |
 | Конєв Іван Степанович (1897-1973) – радянський полководець, Маршал Радянського Союзу (1944), двічі Герой Радянського Союзу (1944, 1945). У липні 1943 року І.С. Конєв призначений командувачем військами Степового фронту, на чолі якого зумів домогтися успіхів у Курській битві, у Бєлгородсько-Харківській операції та в битві за Дніпро. У серпні 1943 війська Степового фронту І.С. Конєва звільнили Бєлгород і Харків. Бронзове погруддя І.С. Конєва встановлене на його батьківщині (с. Лодейно Кіровської області). Іменем Маршала Конєва названі вулиці в Москві, Бєлгороді, Вологді, Іркутську, Омську (Російська Федерація), Києві, Донецьку, Кіровограді, Слов’янську, Харкові, Черкасах (Україна). |
 | Недбайло Анатолій Костянтинович (1923-2008) – народився в м. Ізюмі Харківської області. Учасник Великої Вітчизняної війни, командир ескадрильї 75-го гвардійського штурмового авіаційного полку 1-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії, 1-ї повітряної армії, 3-го Білоруського фронту, гвардії капітан, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор авіації. В боях на фронтах Великої Вітчизняної війни брав участь з березня 1943 року. Воював на Південному 4-му Українському і 3-му Білоруському, як льотчик, командир ланки, заступник командира та командир ескадрильї 75-го гвардійського штурмового авіаційного полку. Відзначився в боях під час Кримської операції «Багратіон», а також при нанесенні штурмових ударів по противнику в Східній Пруссії. До жовтня 1944 зробив 130 бойових вильотів, завдавши великих втрат живій силі й техніці ворога. |
